США залишаються однією з найкращих країн для швидкого накопичення великих статків, тоді як європейська модель більше орієнтована на економічну безпеку та доступ до середнього класу. У США система створює більше можливостей для тих, хто готовий ризикувати й будувати бізнес, а в Європі вищі податки та сильніше регулювання допомагають зменшувати нерівність. Про це розповідає Bloomberg.
Авторка колонки, економістка Еллісон Шрагер, зазначає, що дискусія про те, чи мають існувати мільярдери, не така цікава, як порівняння американської та європейської моделей. Вони по-різному визначають, наскільки суспільство має винагороджувати тих, хто готовий ризикувати, і наскільки держава повинна захищати людей від економічних невдач.
У США найбагатші люди частіше самі створюють свої статки. У Європі ж багатство значно частіше передається від покоління до покоління. Крайній приклад – Флоренція, де найбагатші родини зберігають свої позиції вже близько шести століть. Хоча це винятковий випадок, загальна тенденція характерна для багатьох європейських країн.
Як відрізняються моделі накопичення багатства
На відмінності між США та Європою вказують і дослідження структури найбагатших людей. У 1960-х роках жінки становили близько половини найбагатших 0,01% американців. На початку XXI століття їхня частка скоротилася до менш ніж третини.
Економісти, які досліджували ці дані, припустили, що одна з причин – зміна походження багатства. Якщо статки передаються у спадок – чоловіки та жінки мають приблизно однакові шанси їх отримати. Натомість серед людей, які самостійно створили великі статки, чоловіків більше. Тому зменшення частки жінок серед найбагатших американців може свідчити про зростання ролі підприємців, які самі заробили свої гроші.
Ще одна відмінність стосується спадкування. Американський мільярдер і філантроп Джон Арнольд зазначав, що в деяких європейських країнах законодавство фактично зобов’язує передавати спадкоємцям від 50% до 75% майна. Водночас серед заможних європейців значно менше тих, хто приєднався до “Клятви дарування” – ініціативи, учасники якої обіцяють передати більшу частину своїх статків на благодійність.
Частково це пояснюється різною роллю держави. У Європі значну частину соціальної підтримки фінансує держава за рахунок податків. Податки на доходи та споживання тут загалом вищі, а регулювання бізнесу й фінансових ринків жорсткіше. Це робить економіку більш передбачуваною та захищає працівників, але водночас може ускладнювати швидке накопичення великих статків.
Більше безпеки чи більше шансів розбагатіти
Ця різниця не означає, що одна модель однозначно краща за іншу. Вона відображає різні суспільні пріоритети.
Європейська система більше орієнтована на те, щоб люди мали соціальний захист, могли уникнути глибокої бідності та отримували шанси потрапити до середнього класу навіть без заможних батьків. Водночас високі податки та регулювання зменшують можливості для тих, хто прагне накопичити дуже великі статки.
У Данії, наприклад, менш як 20% переваг у доходах передається від батьків до дітей – проти близько 50% у США. Загалом у Данії спостерігається вища мобільність багатства, ніж у США. Водночас навіть там статки батьків сильно впливають на майбутнє дітей, особливо серед найбагатших: високий рівень багатства в дитинстві або молодому віці, часто завдяки спадщині, є сильним показником того, наскільки заможною людина буде у 45 років.
На думку Шрагер, вибір між цими моделями зрештою зводиться до ставлення суспільства до ризику. США готові миритися з більшою економічною нерівністю заради можливості для окремих людей дуже швидко розбагатіти. Європа натомість більше цінує стабільність, передбачуваність і захист від економічних потрясінь.
Чому американська модель має переваги і для середнього класу
На перший погляд може здатися, що європейський підхід вигідніший: якщо більше людей мають доступ до середнього класу, навіщо суспільству можливість для кількох людей стати мільярдерами?
Але Шрагер звертає увагу на інший бік американської моделі. За її словами, середній клас у США, а в деяких випадках і люди з нижчими середніми доходами, часто має вищий рівень добробуту, ніж європейський середній клас.
Одне з пояснень – саме ті інновації, які дозволили окремим американцям накопичити величезні статки. Нові технології та бізнес-моделі створюють не лише мільярдерів, а й покращують товари та послуги для значно ширшого кола людей.
Тобто економічний успіх окремих підприємців може поширюватися на суспільство в цілому. Люди, які створили великі технологічні або інші компанії, стають дуже багатими, але водночас їхні продукти й послуги можуть підвищувати рівень життя мільйонів споживачів.
Тому, на думку авторки, питання не зводиться до простого вибору між “багатими мільярдерами” та “заможним середнім класом”. Американська модель дає більше шансів отримати величезні статки, але частина економічних вигод від цього може зрештою діставатися й решті суспільства.
Європейська модель натомість краще захищає людей від економічних ризиків, але водночас створює більше бар’єрів для тих, хто хоче швидко накопичити значне багатство.
Читайте також
