Нинішнє літо ознаменувалося двома знаковими подіями щодо ринку капіталів: оголошення про чергову спробу запуску такого ринку в Україні та опосередкований вихід Київстару на американську фондову біржу Nasdaq.
Вихід Київстару саме на американську фондову біржу став наслідком фактичної відсутності повнофункціональної фондової біржі в Україні.
Проблему визнають усі, й чергова спроба її вирішення втілилася у спільний меморандум ледь не всіх стейкхолдерів: між Міністерством фінансів України, Міністерством економіки України, Національним банком України, Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку та Європейським банком реконструкції та розвитку.
Меморандум передбачає створення цілісної ринкової інфраструктури – від біржової торгівлі до клірингу, розрахунків і зберігання цінних паперів. Ключовий аспект – запуск нової фондової біржі.
Старі біржі в Україні також існують, зокрема заснована ще у 1997 році ПФТС. Втім, функціонування повноцінного фондового ринку залежить не лише від юридичної наявності біржі, а й від комплексу факторів.
Відтак, популярний вислів нинішнього становища – “Український фондовий ринок уже помер, чи ще не народився?”.
Причиною в цьому аспекті згадують абстрактний інвестиційний клімат: повагу до права власності, проблему з судами, відсутність захисту міноритаріїв тощо.
Але що криється за цими словами насправді? Про це КОШТ розпитав Тараса Козака – засновника та президента інвестиційної групи УНІВЕР. Тож запитали про 5 ключових причин відсутності повноцінного фондового ринку і записали відповіді.
Причина №1: відсутність державного органу, для якого розвиток ринків капіталу був би чітким KPI
Загалом фінансово-економічною сферою в Україні займається кілька органів:
- Національний банк. Він має власний чіткий мандат, в якому прописано цінову стабільність, фінансову і банківську стабільність, розвиток економіки. Про ринки капіталу згадок немає.
- Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Це регулятор, і він перш за все контролює дотримання вимог законодавства. Також займається захистом прав інвестора. Однак не має завдання розвивати ринок капіталів.
- Міністерство економіки. Традиційно в інших країнах розвитком ринків капіталів займається саме Міністерство економіки, завдання якого – думати на багато років наперед. Напротивагу, українське Мінекономіки змушене займатися ситуативними завданнями, які регулярно спускаються з огляду на поточну ситуацію.
Відтак, для Мінекономіки задачі створення ринку капіталів ніколи не ставили, оскільки цей ринок дає віддачу через багато років після відповідного рішення.
Тобто, якщо ми сьогодні готуємо всю законодавчу базу і реально даємо старт процесу, то результат потенційно буде десь через 10 років.
Стільки часу влада в Україні не утримується на посаді. Відповідно, робити щось для майбутнього за межами власного існування у владі ніхто не хоче.
- Міністерство фінансів розвиває ринок ОВДП та ОЗДП, які є основними цінними паперами на українському ринку. Втім, його традиційно ключова задача – бюджет цього і наступного року і розвивати ринок на кілька років наперед йому не цікаво.
Причина №2: відсутність довгих грошей
Тобто не було державного органу, який мислив би концепцією “довгих грошей”. Відтак і самих “довгих грошей” ніколи не було. Як наслідок – горизонт планування українця становить максимум рік, частіше – 3-6 місяців. У фінансовому плані це класичні депозити.
Напротивагу цьому, ринок капіталів з його найскладнішою частиною – акціями – має горизонт планування на роки вперед.
Це горизонт пенсійного планування. Людина для обрахунку своєї майбутньої пенсії має десь гроші зберігати та кудись інвестувати. Тобто вкладати гроші в ринок капіталів з гарантією збереження на 20-40 років у момент виходу на пенсію, аби вони не зникли, не розчинилися і не девальвували.
Тож запуск обов’язкової системи накопичувальних пенсій є першим необхідним складником для стимулу довгострокових інвестицій.
Від 2003 року регулярно обговорюють потребу запуску обов’язкових накопичувальних пенсій, оскільки без них пенсійна система неповноцінна. За ці 22 роки ситуація погіршилася в рази, але далі розмов справа не пішла.
Перш за все, це політично складно і десь потрібно взяти гроші. Але якби 20 років тому запустили процес – то сьогодні вже були б гроші у системі, і вона була б значно стабільнішою.
Другий складник – запровадження особових інвестиційних рахунків.
Це можливість інвестувати через них в українські цінні папери у певних лімітах зі звільненням від податків у разі, якщо ці гроші та інвестиції залишатимуться на рахунках понад 3 роки.
Нині є пропозиції повної відсутності лімітів на інвестиції через такі рахунки на термін від 7 років. Але це все пропозиції. Всі спроби останніх 10 років законодавчо впровадити світову практику особових інвестиційних рахунків залишилися безрезультатними.
Причина №3: різка заборона ворожого біржового софту без попередньої підготовки
У 2018 році рішенням Ради національної безпеки і оборони заборонили використовувати російський біржовий софт без будь-якого перехідного періоду. Це завдало серйозного удару по українському фондовому ринку, зокрема по одній із найтехнологічніших бірж того часу – Української біржі.
Тоді санкції наклали, зокрема, проти ПАТ “Московська біржа ММВБ-РТС”. Вони передбачали заборону використовувати електронні торгові системи Plaza і Forts від “Московської біржі”. Саме їх використовували ПФТС та Українська біржа. Вони ж тоді були змушені призупиняти взагалі торгівлю деякими інструментами на час заміни софту.
Внаслідок такої різкої заборони найперше постраждали українські інвестори та конкретні біржі. При цьому рішення зіграло на користь Росії, оскільки додатково зупинило розвиток ринку капіталів в Україні.
Безумовно, позбавитися російського софту необхідно, але з дотриманням перехідного періоду. Біржовий софт нестандартний і потребує індивідуального рішення – від року до двох, а іноді й більше.
Причина №4. випадки втручання держави в корпоративне управління
Згадана на початку повага до права власності має багато різних аспектів, але перш за все право власності має підтримувати держава. Натомість державні органи своїми діями часто нівелюють будь-які здобутки в цьому напрямку.
Вагомий останній випадок – націоналізація Мотор Січі, Укрнафти та Укртатнафти після повномасштабного вторгнення.
З огляду на безпекову ситуацію, потенційно це варто було зробити. Втім, держава могла отримати контроль над підприємствами через вилучення контрольного пакета акцій ключових власників (подекуди – підсанкційних).
Натомість у процесі націоналізували всі 100% акцій, включно з часткою роздрібних інвесторів. Мова не про великий бізнес чи олігархів – у кожному заводі роздрібні акціонери володіли лише кількома відсотками акцій.
І подібні випадки повторюються.
Для прикладу, ще у 2011 році комісія з цінних паперів своїм рішення просто переписала пакет акцій на іншого власника. Йшлося про акції одного з коксохімічних заводів.
Тоді поступила вказівка зверху, і комісія просто переписала власника пакета акцій. Як наслідок – багато інвесторів зрозуміли, що комісія приймає непрофесійні й політично обґрунтовані рішення. Це стало прецедентом, і після цього ринок почав занепадати.
Причина №5: необережна санкційна політика
Вперше наслідки цього чітко проявилися із різкою забороною російського спеціалізованого біржового софту. Втім, практика ця продовжилася, внаслідок чого багато тисяч інвесторів втратили доступ до власних грошей і цінних паперів на понад 3 роки.
Мова про запровадження санкцій проти Freedom Finance ще у 2022 році. Внаслідок непродуманого запровадження санкцій на рахунках 13 тисяч клієнтів Freedom Finance було заблоковано близько 3,5 млрд грн, включно з інвестиціями у військові облігації.
Лише цього серпня проблему вирішили, й інвестори почали отримувати доступ до своїх цінних паперів.
Втім, все це поглибило недовіру до українського ринку капіталів і підсвітило комплексну проблему неповаги держави до міноритарних інвесторів.
