Домінування долара у світовій фінансовій системі значною мірою спиралося на “нафтодолар” – систему, за якої нафту десятиліттями продавали саме за американську валюту. Але тепер війна з Іраном і зміни у світовій торгівлі знову поставили цю модель під питання. Про це пише The Economist.
Йдеться не про швидкий крах долара, а про поступове послаблення його монополії у міжнародних енергетичних розрахунках. Дедалі більше країн намагаються проводити нафтові угоди у власних валютах або шукають альтернативні платіжні механізми.
Як виникла система “нафтодолара”
Термін “нафтодолар” з’явився у 1974 році. Його використав економіст Ібрагім Овейс, який звернув увагу на те, що країни Перської затоки накопичують величезні доларові доходи від продажу нафти.
Пізніше ця система стала однією з основ фінансового домінування США:
- нафту у світі переважно продавали за долари
- країни-експортери вкладали отримані кошти в американські активи
- це підтримувало постійний глобальний попит на долар.
Важливу роль відіграла Саудівська Аравія, яка погодилася продавати нафту лише за долари та інвестувати частину нафтових доходів в американські держоблігації.
У результаті США отримали значну фінансову перевагу: світ потребував доларів для купівлі енергоносіїв, а американський уряд мав стабільний попит на свій борг.
Чому систему почали ставити під сумнів
Найбільші покупці нафти з Близького Сходу зараз перебувають переважно в Азії, а не на Заході.
Китай уже давно купує іранську нафту за юані, а також тестує використання цифрового юаня для розрахунків за сировину. Інші країни також намагаються частіше використовувати власні валюти в енергетичній торгівлі.
На цьому тлі деякі аналітики припускають, що війна з Іраном може пришвидшити поступовий перехід від “нафтодолара” до більш багатовалютної системи, де роль юаня частково зростатиме.
Втім, The Economist зазначає, що навіть за такого сценарію домінування долара навряд чи швидко зникне. Частка юаня у міжнародних товарних розрахунках, ймовірно, залишатиметься відносно невеликою ще багато років.
Наскільки нафтові розрахунки важливі для долара
Деякі економісти вважають, що саме прив’язка нафтової торгівлі до долара допомогла американській валюті стати головною у світовій економіці.
Логіка така: якщо компанії купують нафту за долари, їм зручно і свої товари продавати у доларах – це знижує валютні ризики.
Але The Economist звертає увагу, що цей зв’язок може бути не настільки визначальним. Ціни на нафту постійно змінюються разом із валютними курсами та ринковими умовами, тому нафта сама по собі не пояснює глобальне домінування долара.
Так само і “нафтодолари” вже не є головним джерелом фінансової сили США. Якщо у 1970-х країни-експортери нафти накопичували величезні доларові профіцити, то зараз ситуація інша.
Наприклад, Саудівська Аравія останніми роками вже повернулася до дефіциту поточного рахунку, а значно більші профіцити зараз формують економіки Східної Азії.
Головна загроза для долара – не нафта
The Economist вважає, що майбутнє долара більше залежить не від нафтових розрахунків, а від довіри до США та їхньої фінансової системи.
Одна з ключових причин занепокоєння для багатьох країн – активне використання США фінансових санкцій і можливість замороження активів.
Через це дедалі більше держав починають шукати альтернативні способи розрахунків і резервні активи, щоб менше залежати від американської фінансової системи.
Сам Ібрагім Овейс ще понад 50 років тому називав такі активи “капіталом-заручником” – тобто коштами, які можуть опинитися під контролем США через політичні рішення.
Відтак саме ця проблема – а не поступове послаблення “нафтодолара” – може стати одним із головних викликів для глобального домінування долара у майбутньому.
Читайте також
