Ціни на російську нафту Urals – основну марку, за якою РФ продає нафту на світові ринки, – з урахуванням усіх знижок опустилися нижче $40 за барель. А з врахуванням інфляції взагалі до рівня, який свого часу став одним із ключових чинників економічного краху Радянського Союзу. Про цей момент розповів колишній старший економіст Центру економічної стратегії Юрій Гайдай в соціальних мережах.
За його словами, саме різке падіння нафтових доходів на тлі великих дисконтів створює для Росії системну загрозу. Водночас економіка країни вже не зростає: після досягнення межі розвитку за рахунок мілітаризації приблизно рік тому вона вийшла на плато, а впродовж останніх шести місяців перейшла у фазу спаду, який поступово прискорюється.
Хоча формальні котирування російської нафти Urals можуть фігурувати близько $50 за барель, реальні ціни на ринку значно нижчі через великі дисконтні знижки, які Росія дає покупцям через ризики санкцій, витрати на страхування, логістику та політичні обмеження. За даними агентств, Urals фактично продається за $34–36 за барель – це майже половина стандартних світових котирувань еталонної нафти Brent і значно нижче офіційних оцінок бюджету РФ.
Гайдай зазначає, що Кремль поки утримує високі воєнні видатки, однак робить це за рахунок дедалі більшого виснаження економіки та накопичення ризиків різкого обвалу. Росія недоінвестовує у видобуток, інфраструктуру й промисловість, проїдає залишки резервів і заганяє регіони у глибокі дефіцити та боргову залежність.
Навіть без одномоментного краху ці процеси, за словами економіста, знищують потенціал зростання на роки й десятиліття вперед. Він проводить паралель із 1990-ми роками, коли Росії знадобилося близько 15 років болісних реформ, зовнішньої фінансової допомоги та різкого зростання цін на нафту для виходу з економічної руїни та відновлення військові спроможності.
Однак нинішня ситуація принципово відрізняється: високих цін на нафту більше не буде – через значне розширення альтернативних джерел енергії, зростання видобутку в інших країнах (включно з Венесуелою та іншими резервними родовищами), а також розвиток електроенергетики та відновлюваних джерел. Крім того, ЄС не повернеться до глибокої економічної інтеграції з РФ, а Китай сам стикається з серйозними довгостроковими викликами.
На думку Гайдая, продовження війни лише пришвидшує деградацію російської економіки. У результаті Росія сама закладає фундамент для тривалих внутрішніх проблем, які на роки можуть обмежити її здатність до нових воєнних авантюр.
Історична залежність РФ від цін на нафту
Одразу зауважимо, що в цьому контексті далі використовуємо марки нафти Brent для порівняння. Це міжнародний глобальний еталон для світових цін на нафту. Він використовується для ціноутворення приблизно двох третин світових угод з нафтою – саме тому в історичних порівняннях (1970‑1980‑ті роки) зазвичай говорять про Brent.
Urals – це еталонна марка російської нафти, яку Росія експортує (суміш важкої і легкої нафти з Уралу, Волги та Західного Сибіру). Ця марка є базовою для торгівлі російською нафтою, і саме її ціна впливає на доходи РФ від експорту енергоносіїв. Тому на початку йшла мова про Urals.
Хоч Urals і Brent – різні марки, їхня динаміка цін майже збігається. Відтак у загальних рисах можемо порівнювати тенденції на нафтовому ринку.
Коли в грудні 1979 року радянські війська вторглися до Афганістану, барель коштував $101 – пікове значення на той час. З поправкою на інфляцію це приблизно $440–450 у 2026 році.
Швидке зростання видобутку в Західному Сибіру принесло СРСР рекордні валютні доходи. Проте замість накопичень на “чорний день” гроші витрачалися на військову справу й імпорт продуктів.
Через сім років після вторгнення у 1986 році ціна на нафту Brent впала до $30 за барель (це близько $80 у перерахунку на наш час), а у грудні 1991 році – під час розпаду СРСР – ціна опустилась до $17 за барель (нині це склало б близько $40 – тобто фактичний рівень російської нафти сьогодні з урахуванням всіх знижок).
Навіть після розпаду Радянського Союзу нафта залишилася ключовим фактором зовнішньої політики та економіки: до 67% експортних надходжень Росії складали доходи від продажу енергоресурсів. Коли Владімір Путін прийшов до влади у 2000 році, Brent коштував $25 за барель. Тоді він прагнув добросусідських відносин із США і не заперечував проти розширення НАТО.
Читайте також
