Я закохуюсь у бізнес-ідеї швидше, ніж перевіряю їх. Ось 4 факапи, які навчили мене зупинятися

Я, мабуть, дуже типовий підприємець: спочатку бачу можливість, потім закохуюсь у неї, починаю діяти, а вже десь по дорозі згадую, що непогано було б перевірити маршрут.

У студентські роки я вже подумки витрачала гроші з бізнесу, який ще нічого не заробив. Значно пізніше мало не взяла в оренду частину старого заводу, бо вже бачила там майбутній центр безпечного водіння. А між цими двома історіями роками будувала автошколу і в якийсь момент виявила, що продовжую продавати людям маршрут, яким вони більше не хочуть йти.

Мої факапи навчили мене, що бізнес – це не тільки бачити можливості. Бізнес – це перевіряти маршрут, будувати систему, закладати запас часу і мати план Б.

Факап 1. Каблучки за гроші, яких ще не було

Мій перший бізнес-фейл стався ще в університеті.

Мені потрібно було написати курсову зі статистики. Цифри мене не лякали, навпаки — предмет давався легко. А от для багатьох однокурсників розрахунки були маленьким персональним пеклом.

І тут я побачила бізнес-можливість: допомагати з формулами для курсових і заробити на тому, що мені самій дається легко.

Ми з подругою були настільки впевнені в успіху, що ще до отримання перших грошей пішли до ювелірного магазину й обрали каблучки.

Потім усе посипалося. Фінальні формули виявилися складнішими, ніж я очікувала. У гуртожитку сталася пожежа, нас евакуювали. А ноутбук почав вимикатися і періодично знищувати результати кількох годин роботи.

До дедлайну залишалися лічені дні, моя власна курсова не була готова, а виконати все обіцяне іншим я фізично не встигала. Довелося віддати людям те, що вже було зроблено, і чесно сказати: я не впоралася. 

Замість каблучок я отримала нуль гривень і величезний стрес. Зате засвоїла правила:

Факап 2. Як я зрозуміла, що продаю квитки в минуле

Згодом у мене вже була автошкола з роками перевіреною моделлю: навчання, іспит, практика, посвідчення. Але змінилися правила і у людей з’явилася можливість самостійно готуватися до теоретичного іспиту.

На папері – одна зміна. Для бізнесу – зовсім інша поведінка клієнта.

З’явилося: “Я можу самостійно”, “Почну пізніше”, “Ще встигну”. Бажання отримати посвідчення залишилося, але люди перестали проходити наш старий маршрут до кінця. Близько 70% закидали навчання, і це било по бізнесу, команді та інструкторах.

А я замість того, щоб переглянути сам продукт, намагалася його “полагодити”: додавала онлайн, повертала офлайн, пробувала краще продавати. Тобто сильніше натискала на кнопку, яка вже перестала працювати.

Згодом я зрозуміла: людям тепер бракує не знань. Їм потрібна система, яка проведе від “я хочу отримати посвідчення” до “я це зробив”. 

Так з’явився Easy Busy Camp – інтенсив з елементами ретриту, де ми фактично за руку проводимо людину через підготовку до іспиту. За рік через нього пройшли вже 90 людей, більшість із яких до цього роками не могли завершити навчання.

Це був важливий урок:

Факап 3. Завод, який я програла, і тому виграла

А тепер історія, яка сталася зовсім нещодавно. Я побачила на Prozorro приміщення – частину старого заводу. Якщо об’єктивно: руїни. Якщо моїми очима в той момент: майбутній центр безпечного водіння. Я одразу побачила там автодром, тренажери, великий простір, бренд, ком’юніті. Дивилася на величезні вікна і високі стелі та вже уявляла готовий проєкт. Попередньо на відновлення готова була витратити близько пів мільйона гривень. 

Вже під час торгів мій юрист поставив мені одне питання: “А яка тут бізнес-модель?”. Дуже незручне питання, коли ти вже подумки зробила ремонт…

Тоді я почала дивитися на приміщення не як закоханий підприємець, а як людина, яка має пояснити, звідки тут братимуться гроші. І виявилося, що бізнес-моделі немає. Є моє бажання, красиве бачення і приміщення – без світла, води й тепла, яке потребує великих вкладень.

До того ж об’єкт у майбутньому міг бути приватизований. Тобто гроші, вкладені в орендоване приміщення, потенційно могли просто згоріти.

Я не виграла цей аукціон, і сьогодні вважаю це однією зі своїх найкращих бізнес-перемог. Бо іноді хороший бізнес-результат – це не придбати актив, а вчасно зрозуміти, чому його не треба купувати.

Після цієї історії я нарешті побачила власну закономірність: я часто закохуюся в можливість швидше, ніж перевіряю її бізнес-модель.

Факап 4. Два місяці, які перетворилися на чотири

Ще одна дорога звичка підприємця — сприймати чужі строки як власний план.

Мені потрібно було повторно пройти акредитацію автошколи. За умови, що з документами все добре, процес мав тривати близько двох місяців.

Я все підготувала вчасно і відповідно планувала роботу.

Але далі почалася бюрократія. В одному документі адресою був будинок №27. У іншому – фігурувала основна будівля з літерою “А”. Мені довелося окремо отримувати довідку БТІ, щоб підтверджувати, що окремої адреси 27А не існує. 

Через різницю в позначенні адреси в документах мені довелося отримувати додаткову довідку БТІ. Потім була відмова. Ще одна відмова. 

Два місяці перетворилися на чотири.

На той момент понад 100 студентів уже завершили навчання, але без акредитації я не могла видати їм необхідні документи. Люди чекали, нервували, дійшло навіть до погроз прокуратурою.

Після другої відмови з тієї самої причини я перестала просто чекати. Поїхала до сервісного центру і прямо сказала, що претензії невалідні, а через цей процес страждають мої студенти. 

Зрештою сертифікат видали. Відтоді в мене є просте правило:

Це стосується державних установ, ремонтів, погоджень, підрядників – усього, де ви не контролюєте результат повністю. Ремонти, погодження, підрядники, документи – все це  потребує запасу часу. 

Підприємець не перестає факапити, а просто швидше помічає факап

Коли я зібрала ці історії разом, побачила в них одну й ту саму себе. Студентку, яка ще нічого не заробила, але вже вибирає каблучку. Власницю автошколи, яка намагається врятувати модель, з якої вже виросли клієнти. Підприємицю, яка заходить на аукціон за руїнами, бо вже бачить там великий проєкт.

У цьому є моя сильна і водночас небезпечна риса: я дуже швидко бачу можливості й так само швидко можу в них закохатися. Тому сьогодні я намагаюся поставити між емоцією та дією кілька запитань:

• Чи є тут бізнес-модель?
• Що має піти правильно, щоб мій план спрацював?
• Що буде, якщо щось піде неправильно?
• Чи залежить результат від людей і процесів, яких я не контролюю?
• І чи клієнт узагалі все ще хоче йти маршрутом, який я для нього побудувала?

Бо бізнес – це не один раз придумати хорошу систему. Треба постійно перевіряти, чи люди все ще хочуть нею користуватися.

Якось, коли я розповідала ці історії подрузі, вона сказала: “Слухай, всі лажають. Але ти все одно все розрулюєш!”. І, мабуть, це найточніший підсумок мого підприємництва:

Читайте також

• Коли варто закривати заклад або виходити з проєкту? 6 симптомів, що бізнес в “захворів”
• “Піду в суд” — найдорожча помилка бізнесу? Є кращий варіант…
• Люди рідко йдуть через зарплату: що насправді утримує команди в IT
• Художні романи зроблять з вас кращого керівника, ніж бізнес-книжки — Business Insider