Криптомільярдерам дедалі складніше самостійно забезпечувати безпеку своїх активів, тому вони можуть знову звертатися до традиційних банківських сховищ і послуг зберігання. Атака на апаратний біткоїн-гаманець Coldcard, унаслідок якої могли викрасти близько $100 млн чи більше, показала, що навіть офлайн-пристрої не є невразливими.
Про це йдеться в колонці Bloomberg Енді Мукерджі.
Ідея самостійного зберігання криптовалюти сформувалася ще на початку існування біткоїна. Вона передбачала, що власник сам контролює приватні ключі й фактично стає власним банком. Такий підхід був частиною недовіри до традиційної фінансової системи, яка особливо посилилася після світової фінансової кризи.
Проте зі зростанням криптовалютних статків така модель стає дедалі складнішою. Власнику потрібно не просто захистити ключі від хакерів, а й продумати, що станеться з активами у випадку його смерті, викрадення або іншої надзвичайної ситуації.
Навіть офлайн-сховище не гарантує безпеки
Саме на цьому тлі особливо показовою стала атака на Coldcard – апаратний гаманець, призначений лише для біткоїна. Пристрій використовує так званий “повітряний проміжок”, тобто не підключається до інтернету, щоб зменшити ризик віддаленої атаки.
Однак вразливість у коді дала змогу скоротити кількість можливих варіантів для пошуку приватних ключів до значно меншого та передбачуванішого набору. Це дозволило зловмисникам отримати доступ до ключів.
Мукерджі зазначає, що невідомо, чи допомагав штучний інтелект у пошуку цієї вразливості, але потенційно ШІ також може використовуватися для аналізу коду та пошуку подібних помилок.
Таким чином, фізична ізоляція пристрою від інтернету сама по собі не вирішує проблему. Навіть якщо зловмисник не може просто підключитися до гаманця віддалено, помилка в програмному забезпеченні може створити інший шлях до ключів.
Чому багаті криптоінвестори звертаються до банків
Деякі власники великих криптовалютних статків уже обирають спеціалізовані фінансові установи. Наприклад, швейцарський AMINA Bank пропонує криптосховище з посиленим захистом.
За словами генерального директора банку Франца Бергмюллера, це приміщення захищене від радіочастот і працює за принципом клітки Фарадея. Усередині є комп’ютер, який ніколи не підключався до інтернету. Для доступу до кімнати необхідна присутність трьох людей, а всі операції додатково перевіряються. Саме такий рівень захисту приваблює великих власників криптовалют.
AMINA працює на ринку не самотужки. Серед конкурентів – швейцарський Sygnum Bank, а у США Anchorage Digital працює як федерально ліцензований банк цифрових активів. Традиційні фінансові установи також заходять у цей сегмент: Bank of New York Mellon та Fidelity Digital Assets пропонують послуги зі зберігання криптовалют.
Найскладніше – передати криптовалюту у спадок
Самостійне зберігання особливо ускладнюється, коли криптовалюта стає сімейним або спадковим капіталом.
Власник має забезпечити доступ до активів для чоловіка чи дружини та дітей, але водночас не створити додаткову можливість для стороннього доступу. Якщо єдиний власник ключів раптово помирає, потрапляє в лікарню або стає жертвою викрадення, його спадкоємці можуть втратити доступ до коштів.
Одним із рішень є розподіл ключів між кількома пристроями за допомогою системи мультипідпису. Проте це додає складності: різні пристрої потрібно координувати між собою, а доступ до них також необхідно правильно організувати.
Власники великих статків вдаються навіть до фізичного захисту резервних даних. Фразу відновлення з 12 або 24 слів можуть наносити на титанові пластини, стійкі до пожеж, повеней і землетрусів.
Теоретично вгадати таку фразу методом перебору практично неможливо: вона складається зі слів фіксованого словника з 2048 варіантів. Але атака на Coldcard продемонструвала, що криптографічний захист може бути ослаблений не самим алгоритмом, а помилкою в його реалізації.
Проблема виникає і під час отримання кредитів
Ще один виклик – використання біткоїнів як застави для позики.
Якщо активи перебувають у самостійному зберіганні, власник може скористатися децентралізованим протоколом, який за допомогою смарт-контракту автоматично контролює умови застави між позичальником і кредиторами.
Але такий підхід створює новий ризик: смарт-контракт – це програмний код, а отже, він також може містити вразливості. При цьому власник втрачає частину правових гарантій, які дає регульований банк.
Традиційна банківська система, навпаки, значною мірою побудована на довірі до посередника, який бере на себе відповідальність за зберігання активів.
Автор нагадує, що сама практика такого зберігання має багатовікову історію. Ще після подій 1640 року в Англії, коли король Карл I забрав приватне золото, що зберігалося на королівському монетному дворі, купці почали звертатися до ювелірів. Ті зберігали їхні цінності у захищених скринях і видавали натомість паперові розписки. Згодом така практика стала одним із попередників сучасного банківського зберігання.
Криптоіндустрія поступово повертається до посередників
На думку Мукерджі, криптомільярдери фактично починають проходити зворотний шлях: від ідеї повної незалежності від банків до використання спеціалізованих установ, які можуть професійно зберігати їхні активи.
Це особливо актуально для дуже великих статків. Якщо криптовалютний кредит настільки великий, що один молодий криптобанк не хоче брати на себе весь ризик, його можуть розподіляти між кількома кредиторами. Але тоді кожен із них хоче отримати частину застави.
Показовою є реакція одного з клієнтів Бергмюллера. Коли йому запропонували обговорити таку схему, він відповів, що його монети не залишать банківського сховища.
У підсумку автор зводить питання до доволі традиційної проблеми: наскільки люди готові довіряти іншим зберігання своїх грошей. У випадку криптовалют ця дилема просто отримала нову форму – між ризиком самостійного контролю та необхідністю довірити активи професійному посереднику.
Читайте також
