Українському бізнесу часто бракує не самих грошей, а зручного механізму, який допомагає залучати їх на розвиток. Це добре видно на венчурному ринку: у 2025 році українські технологічні компанії залучили $498 млн у вигляді інвестицій і грантів – на 8% більше, ніж роком раніше. Водночас значна частина таких угод структурується через іноземні юрисдикції, приватні договори або грантові програми.
Проблема не в тому, що венчурного інструменту в Україні немає. Він є, але поки недостатньо пристосований до потреб стартапів і МСП.
У європейській практиці венчурний фонд – це не лише спосіб структурувати активи, а й механізм залучення приватного капіталу в бізнес. Тому Україні варто подивитися на європейський досвід, зокрема модель EuVECA, і подумати, як зробити такий інструмент доступнішим для компаній, які хочуть масштабуватися.
Що таке венчурний фонд в Україні
За українським законодавством венчурний фонд – це недиверсифікований інститут спільного інвестування закритого типу, який здійснює виключно приватне розміщення цінних паперів. Він може існувати у двох формах: корпоративний інвестиційний фонд (окрема юридична особа у формі АТ) або пайовий інвестиційний фонд (сукупність активів без окремої юридичної особи).
Тобто інструмент існує. Проблема – не у формі, а у функції.
В Україні фактично немає окремого спрощеного режиму для венчурних фондів, які інвестували б саме в малий та середній бізнес. Наявне регулювання добре підходить для складних бізнес-структур, девелопменту та управління активами. Але для стартапу, якому потрібне швидке seed-фінансування з прозорою структурою прав, цей інструмент часто виявляється занадто важким і дорогим.
Водночас говорити, що в Україні немає венчурного ринку, було б неправильно. За даними UVCA, близько трьох десятків фондів із фокусом на українські проєкти нині залучають понад $4 млрд нового капіталу. А щонайменше 16 українських фондів активно залучали кошти ще у 2024 році – разом вони представляли близько $800 млн потенційного капіталу для інвестицій.
Але ці цифри важливо правильно читати. Основний венчурний капітал сьогодні концентрується навколо технологічних компаній із потенціалом швидкого масштабування. Тобто капітал на ринку є, але доступ до нього нерівномірний. Для невеликої компанії, яка хоче залучити, наприклад, $1–5 млн на масштабування, проблема часто полягає не лише в тому, щоб знайти інвестора. Потрібно ще домовитися про структуру угоди, права інвестора, оцінку компанії, механізм виходу та юридичну форму інвестиції. Саме тому частина українських компаній використовує інші юрисдикції та інструменти.
Як це вирішили в Європейському Союзі
У 2013 році ЄС ухвалив окремий регламент – EuVECA (European Venture Capital Funds), який запровадив спеціальну “мітку” для кваліфікованих венчурних фондів, що інвестують щонайменше 70% капіталу в підтримку кваліфікованих компаній – молодих і інноваційних малих і середніх підприємств (МСП). При цьому фонди з міткою EuVECA звільняються від повного обсягу вимог директиви AIFMD, яка регулює великі альтернативні інвестиційні фонди.
Логіка проста: регулювання має відповідати розміру і природі ризику. Великий альтернативний фонд із мільярдами під управлінням і фонд, який фінансує десяток стартапів на ранній стадії, – не одне й те саме. Змушувати їх відповідати однаковим вимогам означає, що другий просто не буде існувати.
Середній розмір венчурного фонду в ЄС – близько €70 млн, тоді як аналогічний американський фонд має вдвічі більший розмір. Саме через цей розрив EuVECA і з’явилася – щоб допомогти меншим фондам масштабуватися і залучати капітал через єдиний паспорт по всьому ЄС.
За даними Всесвітнього економічного форуму, МСП становлять 99,8% підприємств в ЄС і забезпечують 100 мільйонів робочих місць. Без окремого механізму доступу до венчурного капіталу ця категорія бізнесу залишається відрізаною від ринку: для банків – занадто ризикована, для великих фондів – замала.
Результат цієї логіки вже видно на конкретних ринках. Нідерланди у 2025 році залучили €3,1 млрд венчурних інвестицій – зростання на 47% порівняно з 2023 роком. Частково це результат зрілої регуляторної рамки, яка дозволяє фондам масштабуватися без надмірного compliance-навантаження.
Що потрібно Україні
Повномасштабна війна у 2022 році призвела до падіння обсягу венчурних інвестицій в українські технологічні компанії на 74% – до $218 млн проти $832 млн у 2021 році. Ринок поступово відновлюється, але структурна проблема нікуди не зникла.
Малому та середньому бізнесу складно залучати фінансування через класичні банківські інструменти. Знову-таки, для банку молодий бізнес – занадто ризиковий. Для великого фонду – занадто малий. Для приватного інвестора – не завжди зрозумілий з точки зору структури прав, контролю і виходу з інвестиції.
Венчурний фонд міг би заповнити цей пробіл. Але для цього потрібні чотири речі:
По-перше – визначити, які фонди можуть працювати за спрощеним режимом. Не всі, а ті, що інвестують переважно в МСП і стартапи на ранній стадії.
По-друге – встановити вимоги до структури активів: яку частину капіталу фонд зобов’язаний спрямовувати саме в кваліфіковані компанії. EuVECA встановлює поріг у 70%, і це розумна точка відліку.
По-третє – визначити правила комунікації з інвесторами. Що можна обіцяти? Як розкривати ризики? Хто має право входити в такий фонд і з якою мінімальною сумою? Без цього «венчурний фонд» ризикує стати красивою упаковкою для непрозорих продуктів.
По-четверте – обмежити доступ великих гравців до спрощеного режиму, щоб він не перетворився на інструмент оптимізації для вже великого бізнесуї.
Спрощення ≠ менше контролю
Це принциповий момент, який легко переплутати.
Коли йдеться про спрощений режим для венчурних фондів, мова не про зменшення відповідальності чи усунення нагляду. Мова про те, що регулювання має бути пропорційним. Фонд з €5 млн під управлінням, який фінансує десяток українських стартапів, не повинен нести таке саме регуляторне навантаження, як великий альтернативний фонд.
Інакше інструмент не використовуватиметься там, де він найбільше потрібен. Саме тому Єврокомісія у жовтні 2025 року опублікувала дослідження «Study on venture and growthcapital funds», яке підтверджує необхідність удосконалення режиму EuVECA для ширшого застосування у контексті розширення венчурного фінансування в ЄС. Навіть у Європі ця рамка продовжує еволюціонувати.
Як це може працювати на практиці
Щоб зрозуміти різницю, варто подивитися на типову ситуацію. Наприклад, українська технологічна компанія має готовий продукт, перших клієнтів і хоче залучити $2 млн, щоб вийти на нові ринки. Сьогодні вона може шукати окремих приватних інвесторів, домовлятися із синдикатом або створювати інвестиційну структуру за кордоном. Кожен із цих варіантів потребує окремих юридичних рішень і переговорів.
За зрозумілого спеціального режиму венчурний фонд міг би акумулювати кошти кількох інвесторів і вкладати їх у такі компанії за стандартизованими правилами. Для підприємця це означало б одного інвестиційного партнера замість кількох окремих домовленостей. Для інвестора – зрозумілу структуру володіння, правила розкриття інформації та визначені умови виходу.
5 конкретних кроків
Якщо адаптувати європейську логіку до українського ринку, я б почала з п’яти практичних змін:
1. Окремий спрощений режим для фондів, які інвестують переважно у стартапи та МСП.
2. Чіткий поріг інвестицій у цільові компанії – наприклад, за логікою EuVECA, де щонайменше 70% капіталу має бути спрямовано у кваліфіковані компанії.
3. Стандартизовані правила для інвестора: зрозумілий опис ризиків, прав, комісій та механізму виходу.
4. Можливість залучати капітал від кількох приватних інвесторів через одну структуру, без необхідності щоразу створювати індивідуальну модель угоди.
5. Захист спрощеного режиму від зловживань – він має бути доступним для фондів, орієнтованих на МСП і стартапи, а не перетворюватися на ще один інструмент оптимізації для великого бізнесу.
Україні потрібен не ще один вид фонду. Україні потрібен окремий режим залучення приватного капіталу в МСП і компанії зростання. Проблема українського ринку не в дефіциті юридичних конструкцій. Проблема в тому, що між приватним інвестором, який готовий вкладати капітал, і бізнесом, якому потрібно $1–5 млн для наступного етапу зростання, досі немає достатньо простого, стандартизованого і зрозумілого мосту. Саме таким мостом може стати спеціальний режим для венчурних фондів.
Саме тоді венчурний фонд може стати не просто юридичною конструкцією для інвестора, а практичним способом залучати капітал у бізнес, якому він потрібен для наступного етапу зростання.
Читайте також
